1. Перш за все, я хотів би Вас запитати про ситуацію на фронті в Україні. Звичайно, ми щоденно пропонуємо нашим читачам новини про процеси, що розвиваються, але було б цікаво почути вашу оцінку, чи вдається Україні просунутися в напрямку окупованих територій і повернути їх?

Сама постановка такого питання змушує нагадати про відмінності сучасних війн від віртуальних ігор, наприклад гри у «танчики», є також конфлікти низької інтенсивності, у т.ч. із застосуванням так званих проксі та парамілітарних формувань, а є повномасштабна війна росії проти України.

Взагалі, початок нинішнього століття додав нове поняття -«гібридна війна» - до переліку таких сучасних викликів і загроз, як «інформаційна війна», «ядерна війна», «холодна війна», «кібервійна» тощо. Сьогодні це поняття розуміється багатьма як синтетичне, інтегративне визначення, яке включає, з одного боку, активні військові дії, спрямовані на фізичне знищення противника та його живої сили, а з іншого — комплекс певних дій в агресора по відношенню до жертви, метою якої є дискредитувати останнього в очах світової спільноти і власного народу, а також розколоти політичну еліту та суспільство в цілому. Такі дії можуть завдати значно сильнішого удару, ніж військове вторгнення, оскільки вони спрямовані на формування певних стереотипів і установок у масову свідомість шляхом маніпулятивного впливу.

У лютому 2022 року росія розв’язала повномасштабну війну проти України із застосуванням, хотів би наголосити, усіх видів ведення сучасної війни, усіх типів озброєння, за виключенням ядерного та біологічного. Хоча, якщо Ви пам’ятаєте, протягом першого року повномасштабного вторгнення російська пропаганда комічно намагалася переконати свого споживача про наявність в Україні бойових комарів, голубів, снігурів, тобто підготувати його до можливості застосування росією біологічної зброї. Не гребує росія і застосуванням хімічної зброї проти українських оборонців.

 Проте, нічого їй так і не допомогло. Український народ, Збройні сили України, Національна гвардія, війська територіальної оборони, силові структури дуже швидко розвіяли міф про могутність російської армії, про велич росії взагалі, вщент розбили ілюзії Кремля та його сателітів про «Київ за три дні».

Україна не тільки витримала безпрецедентну у ХХІ столітті за масштабом навалу росії, але й звільнила понад 50% територій, окупованих з початку широкомасштабної агресії. Збройні сили України змусили російські війська відійти на лівий берег Дніпра, що є стратегічним здобутком не лише з точки зору безпеки нашої країни, але й безпеки Європи. Адже Кремль відверто зазіхає на деякі сусідні європейські країни, передусім пострадянського і навіть постімперського простору.

Поряд з цим, ми звільнили стратегічно важливі райони Харківської області і наразі зірвали черговий наступ російських фашистів на Харківщині. Дві смужки із сірої зони у декілька кілометрів на півночі Харківщини далися окупантам у понад 20 тисяч втрат живою силою. І ця цифра постійно зростає. За даними Генштабу ЗСУ, на сьогодні росія втратила майже 600 тисяч убитими. Практично усі розвідки провідних країн світу називають цифру понад пів мільйона вбитих російських військовослужбовців. Помножте цю цифру на класичне три і отримаєте мінімальну кількість безповоротних та санітарних втрат росії на сьогоднішній день.

Російський воєнно-морський флот зазнав стратегічної поразки в Чорному морі і вже залишив територію українського Криму та ховається на території російського Новоросійська та своєї бази в Очамчирі на тимчасово окупованих територіях Грузії в Абхазії. Українські сили оборони остаточно поклали на дно російську субмарину «Ростов-на-Дону» - носія крилатих ракет «Калібр», убезпечивши таким чином південь України, передусім Одесу, від відповідних ракетних ударів з боку росії.

Зауважу, що йдеться про країну із кратно більшими від України ресурсами. Лише мобілізаційний потенціал росії втричі перевищує потенціал України. І що найважливіше, йдеться про авторитарну державу традиціоналістського типу, яка ніколи не переймалась життям та добробутом своїх громадян, про державу, саме існування якої можливе лише шляхом безперервних війн чи конфліктів.

Понад два з половиною років росія, незважаючи на всі переваги в людських ресурсах та озброєнні, незважаючи на надзвичайну жорстокість проти мирних українців та об’єктів цивільної інфраструктури, не може вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей.

При цьому, як уже говорилося, щоденно втрачає понад тисячу солдат, втратила сучасну і відносно стару та навіть застарілу бойову техніку, звела до мінімуму накопичені ще за часів Радянського Союзу за десятиріччя холодної війни запаси боєприпасів практично усіх типів.

Росія визнала, що самостійно не здатна вести розв’язану нею війну та вимушена звернутись за допомогою до лідерів країн-ізгоїв, таких як Північна Корея та Іран.

З огляду на це, сама постановка Вашого питання, на мій погляд, якраз і вкладається у рамки «гібридної війни», адже від початку закладає у свідомості людей проблемність визволення окупованих територій.

Очевидно, що тут доречніше поставити питання - за яких умов Україна зможе продовжити деокупацію власних територій на ключових ділянках фронту?

За умов єдності та згуртованості всього цивілізованого світу, який має повернутись до принципів сили права, а не права сили.

За умов зняття усіх забобонів та пересторог щодо того, що перемога над росією може призвести до її неконтрольовано розпаду, посилення інших країн із числа «стратегічних конкурентів» та матиме якісь негативні наслідки для світової безпеки.

За умов надання Україні сучасного озброєння, військової техніки, боєприпасів та матеріально-технічних засобів у тій кількості, яка відповідає мобілізаційним можливостям нашої держави та стратегічним цілям нашого командування.

За умов опрацювання дієвого механізму гарантій регіональної та світової безпеки, які б унеможливлювали такі акти неспровокованої агресії та нелюдяних форм і методів ведення війни.  

 

2. Повідомлялося, що Україна вже отримала кілька винищувачів F-16, але активно даються оцінки щодо затримки допомоги військовою амуніцією. Якщо можете розповісти більше в цьому напрямку, чи, за Вашими спостереженнями, Захід став сміливішим у питанні постачання важкої техніки в Україну? І взагалі, чи достатньо цього темпу допомоги, щоб досягти бажаного для України результату?

Звичайно, кожна війна є тестом готовності тієї чи іншої країни, військового блоку відбити агресора та захистити себе. Війна росії проти України не стала винятком. Не секрет, що ця війна викрила низку вразливостей у союзників України – у країнах ЄС та НАТО, насамперед у частині прийняття своєчасних рішень. Якщо грузинські журналісти після двох років війни порушують такі питання, то цей факт, мабуть, є очевидним для всіх.

Для прикладу, у той час, коли росія безжально використовує ракетне озброєння проти мирного українського населення та цивільної інфраструктури, підриває енергетичну, ядерну та продовольчу безпеку нашої держави так, що це має вплив на весь світ, Україна досі не має достатньої кількості засобів ППО. Ще й до сих пір окремі європейські країни розмірковують, чи варто їм захищати небо над мирною частиною України. І це тоді, коли російські ракети та російсько-іранські ударні безпілотники уже падають на їхню територію. Згадайте лише Польщу та Румунію, не кажучи уже про Молдову. І домінує тут страх безпосередньо вступити у війну з Росією, страх перед міфічною загрозою застосування росією ядерних арсеналів. Тобто, вони, образно кажучи, обирають по суті шлях повільної смерті з надією, що може обійдеться, замість завчасного хірургічного  втручання (із-за страху до скальпеля), яке дає шанс на життя.

 На мій погляд, деяким країнам ЄС та НАТО варто брати приклад з країн Балтії, які розуміють значення перемоги України для їхньої ж безпеки. Правило надзвичайно просте - щоб убезпечити свої країни та народи від вторгнення російських варварів потрібно максимально забезпечити Україну усім необхідним для перемоги. На сьогодні в Україні, як відомо, недоукомплектовано 14 бригад. Недоукомплектовано озброєнням та обладнанням, яке давно уже мало би надійти від союзників. Скажіть, будь ласка, як би нині виглядала карта бойових дій, якщо би союзники вчасно виконували свої зобов’язання? Відповідь, мабуть, очевидна.

Схоже, що це починають усвідомлювати усі союзники України. Сьогодні уже розпочалися, правда дуже обережно, дискусії щодо створення союзниками «протиповітряної коаліції», яка би захищала небо над західними регіонами України. Хочеться вірити, що так воно й станеться.

Це перша частина відповіді на Ваше запитання.

Друге. Безумовно, Україна, при цьому, вдячна кожній країні за ту колосальну допомогу, яка нам надається. Кожен новий крок щодо надання Україні чи то систем ППО «Пєтріот», чи то ударних тактичних ракет ATACAMS, танків «Абрамс» чи літаків F-16 - це врятовані тисячі людських життів, захищені сотні домівок, міст і сіл, збережені долі. Це потужний крок до перемоги.

Але будь яка техніка, яка надходить від союзників, потребує спеціалістів, щоб якісно нею користуватися, обслуговувати та уберегти від ворожого ураження. А на це потрібен також час і ресурси, у тому числі й людські.

Ви згадали літаки F-16. На сьогодні Україна отримала для виконання бойових завдань лише 10 таких літаків. А нам же, як зазначив Президент Володимир Зеленський, потрібно не менше 120 таких бойових машин.

Як колишній курсант військового льотного училища можу із свого невеликого досвіду підтвердити затратність як у фінансово-матеріальному, так і в часовому вимірі підготовки льотчика, тим більше коли йдеться про перепідготовку до машин зовсім іншого класу, абсолютно не схожого на радянські типи літаків. Як кажуть досвідчені пілоти, у такому випадку легше вивчити пілота «з нуля», ніж перевчити.

 Тому, на мій погляд, нині актуальним також стає питання щодо залучення відставних пілотів із західних країн, які мають бойовий досвід та бажання використати свої навики в Україні.

І, нарешті, третя причина – це звичайна бюрократична волокита, властива будь-якій державній машині, а тим більше країнам мирного Заходу. На жаль, між рішенням «так» та практичним «є» лежить цілий ланцюг бюрократичних ланок узгодження, що, як ми уже зазначали, безпосередньо впливає на перебіг ситуації в Україні. 

3. Фактично минуло два з половиною роки з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Неможливо заперечити, що Україна зазнала найбільших людських втрат, цивільні все ще гинуть щодня – чи може найближчим часом прозвучати ініціатива з боку України про початок переговорів і на яких умовах вона може базуватися?

Знову ж таки, така постановка питання, на мою думку,  більше на руку російським агресорам і може слугувати прикладом «успішності» задіяння росією методів «гібридної» війни.  

Мирні ініціативи України та умови чітко визначені у Формулі миру Президента України Володимира Зеленського ще минулого року. Уже 15-16 червня цього року у Швейцарії пройшов Перший Глобальний саміт на підтримку миру в Україні. Як заявив Президент України Володимир Зеленський на цьому саміті, Україні потрібен справедливий та чесний мир, побудований на «на основі Статуту ООН, поваги до міжнародного права, справедливих інтересів українського народу, ідеї про безперечну цінність людського життя – життя, а не війни».  

Для початку переговорів про мир потрібно спонукати росію до реальних переговорів про мир, вибачте за каламбур. Наразі росія не готова до таких переговорів, а продовжує виставляти виключно свої умови. Власне, капітуляція України на умовах росії і є «миром» для Кремля. Такому ніколи не бувати.

Сьогодні Україна наполегливо готується до Другого Саміту миру. Ми неодноразово заявляли про готовність запросити росію до участі у цьому саміті, якщо цього бажають також і наші союзники. Але, як нещодавно заявив речник МЗС України Георгій Тихий, «питання не в тому, щоб Росію посадити за стіл переговорів, а в тому, щоб вона вела ці переговори доброчесно».

Росія ж, як бачимо, всіляко демонструє, що готова воювати до останнього російського солдата, до останнього північнокорейського чона в російській казні за збочені інтереси кремлівського диктатора та його оточення, за те, щоб вони наживалися на крові свого та інших народів.

Проте новітня історія вже мала приклад, коли Радянський Союз, спадкоємність якого також вкрадена сучасною росією, розвалився з-середини, коли СРСР тримав на західних кордонах, насамперед у сусідніх державах, чисельне військо та провокував численні конфлікти і заворушення по всьому світу. І саме історія наочно показала, наскільки стало спокійніше в Північній Ірландії, в Німеччині, Іспанії, Франції, в Африці та на Близькому Сході після розпаду СРСР.

4. Погодьтеся, що багато залежить від міжнародних політичних факторів – ми спостерігали за виборами в європейські структури, зараз в центрі уваги міжнародної спільноти американські вибори. На Вашу думку, чи матиме вирішальний вплив на війну в Україні, хто в майбутньому займе Овальний кабінет Білого дому?

Україна має сталу і неухильну двопартійну підтримку в США. Війна росії проти України, як відомо, розпочалася ще у 2014 році. Відтоді і до цього часу ми мали підтримку двох президентів-демократів та одного президента-республіканця; і цим президентом був пан Дональд Трамп. Останні заяви нинішніх лідерів президентських перегонів у США дають підстави сподіватися на незмінність такої позиції Вашингтона й у подальшому.

Це, у свою чергу, об’єктивно показує, що вирішальний вплив на війну в Україні матиме згуртованість світової спільноти у рамках НАТО, ЄС та за підтримки ООН, а також готовність, як це гучно не звучить, прогресивної частини людства відстоювати головні принципи демократичного світу. 

Так, нам дуже важлива підтримка США та Європи, але не менш важлива підтримка інших країн з усіх континентів. Україна сподівається і на підтримку країн т.зв. Глобального півдня, і на реальну зміну позиції найбільших країн світу, таких як Китай, Індія та Бразилія.

Росія розпочала неспровоковану та несправедливу війну. Росія має припинити війну, вивести свої війська з території України та відповісти за все, що накоїла в Україні за останні десять років.  

5. Хочу привернути вашу увагу до грузинсько-українських відносин. Як ви оцінюєте нинішні відносини між Києвом і Тбілісі?

24 серпня року ми відзначаємо 33-річницю відновлення незалежності України. Річницю відновлення своєї незалежності 26 травня відзначила також і братня Грузія.

Грузинсько-українські відносини мають багатовікову історію. Варто тут пригадати лише початок минулого століття, коли у протистоянні з більшовицькою росією, Україна і Грузія виборювали свою незалежність і міжнародну правосуб’єктність.

Тоді, у 1918 році, були засновані перші консульські установи Української Держави в Тифлісі й Батумі. Грузинська Демократична Республіка заснувала своє дипломатичне представництво в Києві, консульства в Одесі та Харкові.

Ми разом пережили жахи двох світових війн, розв’язані імперськими та тоталітарними режимами, переживали нищівні наслідки комуністичної ідеологіі в радянській імперії. Ми постійно відчували плече одне одного та готовність прийти на допомогу.

Україна не залишалася байдужою та надала Грузії життєво необхідну допомогу під час окупації росією грузинської Абхазії на початку 90-х років. Звісно, не були ми осторонь і під час російського збройного вторгнення в Грузію у серпні 2008 року. 

Якщо ж об’єктивно оцінювати нинішній стан відносин між  Україною та Грузією, то вони могли і мали би бути набагато якіснішими.

Попри окремі відомі нам з Вами некоректні політичні заяви щодо України, що час від часу лунають з боку грузинського істеблішменту, ми зуміли зберегти конструктивний діалог у взаєминах.

Так, Україна та Грузія зберігають високий рівень взаємної підтримки на міжнародній арені, насамперед, що стосується питань незалежності, суверенітету та територіальної цілісності наших держав.

На запрошення України Грузія регулярно бере участь у міжнародних заходах на найвищому рівні. Нагадаю, що у червні цього року Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі взяла участь у Першому Глобальному саміті миру; Грузія, як держава, підписала підсумковий документ цього заходу – Спільне комюніке за його результатами.

2 серпня Посольство України в Грузії передало офіційне запрошення Президента України Володимира Зеленського главі Грузинської держави взяти участь у ІV-му саміті Міжнародної Кримської платформи, який цього року відбудеться 11 вересня у Києві.

Україна та Латвія готують ІІІ-й парламентський саміт Міжнародної Кримської платформи, який традиційно проводиться у жовтні на рівні голів парламентів. Минулого року Грузію на заході представляв заступник голови Парламенту пан Арчіл Талаквадзе - голова міжпарламентської групи дружби Грузія-Україна.

Ми очікуємо, що цього року у саміті також візьме участь один із керівників  Парламенту Грузії. Принаймні, запрошення надіслані.

Незважаючи на те, що війна росії проти України значно погіршила логістику, нашим державам вдається підтримувати досить гідні показники торговельного обороту. Звільнення акваторії західної частини Чорного моря від російських мін та придушення Україною російського флоту сприяють відновленню прямого паромного сполучення між нашими портами у Чорноморську та Батумі та Поті. А це, у свою чергу, помітно вплине на зростання обсягів двосторонньої торгівлі.

У гуманітарній площині варто окремо відзначити, що через територію Грузії від початку широкомасштабної агресії з тимчасово окупованих територій України евакуювалося більше 400 тисяч громадян України. Близько 25 тисяч наших громадян продовжують перебувати в Грузії. Ми вдячні Уряду Грузії за запровадження для даної категорії українських громадян спеціального візового режиму, надання їм фінансової та матеріальної допомоги,  за організацію функціонування чотирьох українських секторів при грузинських публічних школах і, звичайно, за доброзичливість та гостинність грузинського народу.

Війна в Україні не відвернула грузинських громадян від нашої держави. Ми констатуємо високий попит громадян Грузії на отримання українського громадянства, відвідування України у приватних та бізнес-цілях, а також інвестиційний інтерес грузинського бізнесу до України, у тому числі до програм післявоєнної відбудови.  

І, нарешті, безперечно безцінним внеском у наші сучасні відносини є жертовність грузинських воїнів, як громадян Грузії, так і етнічних грузинів – громадян України, які в лавах Збройних Сил України виборюють право на незалежність, суверенітет та територіальну цілісність як України, так і Грузії.   

6. Україна не має повноважного посла в Грузії, а минулого року на вимогу президента Зеленського та МЗС України Київ залишив посол Грузії в Україні Георгій Закарашвілі. Як ви вважаєте, яких кроків уряд України очікує від Грузії, щоб змінити цю ситуацію і повернути дипломатів?

Спробую відповісти на Ваше запитання лише фактами, не вдаючись до якихось оцінок чи коментарів. Зрештою, це робота експертів.

Отже, якщо говорити про ключові факти та події, то не секрет, що у жовтні 2022 року Україна запросила та отримала від уряду Грузії агреман на призначення нового посла.

Коли уже готувався указ Президента України про призначення такого посла, у бік нашої держави раптом посипалася, скажімо так, незрозуміла риторика від тодішнього очільника уряду Грузії. Дивним чином, така риторика співпала у часі з акціями проросійських сил у  Грузії, які чомусь саме в той день провели «перформанс» біля будівлі нашого Посольства у Тбілісі з образливими плакатами та гаслами.

Невдовзі, на жаль, до такої риторики вдалися окремі представники грузинського політичного істеблішменту, включно із числа урядових структур та парламентського корпусу. Склалося враження, що хтось навмисне хоче затушити колись показово зразкові відносини між двома державами. Звісно, як кожна держава, яка має власну гідність та поважає інших, Україна не могла пропустити такі дії повз очі.

Разом з тим, хочу особливо наголосити, що для України Грузія, грузинський народ були, є і залишаться істинно братніми, з якими наша держава розвиває і надалі розвиватиме дружні, рівноправні та взаємовигідні взаємини.

Тому-то, власне, ми, як дипломати, і не сидимо склавши руки. На рівні зовнішньополітичних відомств та дипломатичних представництв наших держав ми намагаємось підтримувати і, що головне розвивати нормальний робочий діалог. У цьому напрямку останнім часом уже зроблено певні важливі кроки з обох сторін.

За нашою ініціативою протягом липня відбулося декілька робочих зустрічей співробітників Посольства з нашими колегами в МЗС Грузії. Кожна з них стосувалася цілої низки актуальних питань як політичного та гуманітарного, так і економічного характеру. На запрошення грузинської сторони тимчасовий повірений у справах України в Грузії разом із дипломатами інших європейських країн взяв участь у важливому для Грузії заході, організованому МЗС вашої країни. Йдеться про звітування МЗС Грузії про здійснені урядом країни кроки з реалізації рекомендацій Єврокомісії на шляху до членства у Євросоюзі.

З іншого боку, тимчасовий повірений у справах Грузії в Україні нещодавно мав можливість обговорити зі своїми колегами в МЗС України актуальні для грузинської сторони питання.

Варто відзначити, що усі зазначені заходи відбувалися на рівні керівників територіальних та функціональних департаментів двох міністерств. Сподіваємося на поступове відновлення контактів і на рівні заступників міністрів зовнішньополітичних відомств країн. На нашу думку, поступове відновлення таких контактів стане запорукою подальшого поліпшення двосторонніх відносин.

Загалом, Україна готова до відновлення дипломатичних відносин на рівні послів. Для цього потрібно лише позбавитися деяких негативних факторів та тенденцій, про які я уже говорив і, можливо, ще скажу. М’яч, як то кажуть, наразі на грузинській половині поля.

7. Наскільки серед цих факторів залишається питання Міхеіла Саакашвілі – у заяві від 12 березня цього року Давид Арахамія серед умов нормалізації ситуації назвав звільнення екс-президента Грузії та його повернення в Україну?

Захист прав та інтересів своїх громадян є одним із головних завдань будь-якої демократичної держави та її дипломатії.

Україна захищає інтереси та права Міхеіла Саакашвілі саме як громадянина України. Проте, безумовно, його статус третього президента Грузії значною мірою впливає як на процес захисту його громадянських прав, так і на процес відновлення, серед іншого, відносин між країнами, принаймні на попередньому рівні.

Відповідаючи на Ваше запитання я знову послуговуватимуся лише констатацією фактів, а висновки, за бажанням, робитимете самі. 

Отже, Президент України Володимир Зеленський неодноразово закликав грузинську владу виявити милосердя та передати Міхеіла Саакашвілі на лікування або в Україну, або в іншу країну. І ці заяви не були безпідставними. Вони пролунали з огляду на важкий психологічний та фізичний стан пана Саакашвілі.

Далі. Україна не отримала жодної відповіді на важливі для нас запити стосовно справи Саакашвілі.  

 Так, з квітня 2022 року українська сторона очікує відповідь на запит Міністерства юстиції України до Міністерства юстиції Грузії з проханням надати необхідні документи для розгляду питання про передачу Міхеіла Саакашвілі в Україну відповідно до частини другої статті 6 Конвенції про передачу засуджених осіб від 1983 року.

Наприкінці грудня 2022 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець звернувся до Міністра юстиції Грузії Раті Брегадзе з проханням надати йому доступ до громадянина України Міхеіла Саакашвілі. Відповіді досі не надійшло, що унеможливлює українському омбудсмену виконати свій конституційний обов’язок перед громадянином України.

Крім того, з ще листопада 2021 року ми очікуємо на відповідь щодо позиції грузинської сторони стосовно проєкту оновленої Угоди між урядами України та Грузії про реадмісію осіб, перегляд якої запропонувала українська сторона і який стосується захисту інтересів не тільки громадян України, але й громадян Грузії.

І, насамкінець, коротко зазначу, що  «фактор пана Саакашвілі» у розвитку наших двосторонніх відносин є важливим. Так що висновки тут, як видається, напрошуються самі собою.

8. Також запитаємо, представники грузинської влади  вважають, що для врегулювання відносин з Україною,  важливим і необхідним є те, щоб українська влада передала Грузії злочинців, які зараз обіймають високі посади в українській владі. У цьому контексті в поширеній заяві уряду Грузії згадуються імена Зураба Адеішвілі та Георгія Лорткіпанідзе. Що б ви відповіли уряду Грузії і чи розглядається подібна можливість?

Питання кримінального злочину та покарання невідривно пов’язані з об’єктивністю та неупередженістю судових та кримінально-процесуальних процедур. На тлі низки заяв окремих грузинських політиків, більшість з яких, я вибачаюся за натуралізм, зводяться до конспірологічних теорій «великої змови», «глобальних партій» та «царства масонів», майже неможливо об’єктивно оцінити законність та правові підстави для тих чи інших осіб, пов’язаних з обмеженням волі та можливою екстрадицією.

Йдеться не лише про Україну чи особливості національного законодавства України. Йдеться також й про інші країни Європи, яким дехто в Грузії закидає такі ж обвинувачення стосовно тих же колишніх грузинських посадовців.

9. Я хотів би запитати Вас про шлях наших країн до Європи, Європейський Союз уже розпочав переговори з Україною та Молдовою, на жаль, процес членства Грузії в Європейському Союзі призупинено. Грузинська влада вважає, що до офіційного Тбілісі ставляться несправедливо, і заявляє, що за більшістю критеріїв Грузія випереджає Україну та Молдову. Як дивляться на цей процес в Україні? Ви вважаєте, що Грузія дійсно стала жертвою несправедливості?

Десять років тому, 27 червня 2014 року, три східноєвропейські сусіди ЄС – Україна, Грузія та Молдова – здійснили історичний крок до свого європейського майбутнього: підписали угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

А 17 травня 2021 року Україна, Грузія та Молдова підписали Меморандум про Асоційоване тріо – тристоронній формат посиленої співпраці між Грузією, Молдовою та Україною щодо інтеграції до ЄС.

Широкомасштабна агресії росії проти України, а головне - надзвичайна стійкість та мужність українського народу призвели до безпрецедентного рішення керівних органів ЄС прискорити процеси вступу України, Грузії та Молдови до Євросоюзу.

І Президент України Володимир Зеленський, і Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, і Президентка Молдови Майя Санду неодноразово заявляли, що наші держави мають увійти до ЄС разом. Так було й під час останньої зустрічі глав наших держав у Швейцарії на полях Першого Саміту миру, де Президент України Володимир Зеленський вкотре наголосив своїй колезі Саломе Зарубішвілі, що майбутнє України та Грузії у Європейському Союзі.  

Нам дійсно прикро, що в ЄС прийнято рішення відтермінувати проведення початку переговорів про вступ Грузії. Але не ми визначаємо правила та критерії вступу до організації, яка уже нараховує 27 країн-членів. Якщо Україна чи будь-яка інша країна твердо вирішила вступити до Євросоюзу, то повинна робити усе можливе, щоб відповідати таким критеріям, іншими словами - виконувати встановлені для усіх правила.

Тому, звісно, було б дивно погодитися з твердженнями, що в Брюсселі до офіційного Тбілісі нібито ставляться упереджено, а Україні та Молдові йдуть на поступки.

В українців на ментальному рівні взагалі не прийнято когось звинувачувати у своїх невдачах та прорахунках. Навпаки, як правило, українці грішать, і не завжди справедливо, самі на себе та дякують кожному, хто хоч чимсь їм допоміг.

 

10. Слідом за Євросоюзом досить різкі кроки були зроблені з боку Вашингтона. Ви, напевно, чули заяву держсекретаря Ентоні Блінкена, з якої ми дізналися, що США призупиняють понад 95 мільйонів доларів прямої допомоги уряду Грузії. Представники грузинського уряду, зокрема прем'єр-міністр Кобахідзе, заявляють, що ситуація між Америкою та Грузією перезавантажиться після закінчення війни в Україні, і орієнтовним періодом називають період від півроку до року. Наскільки ви бачите війну, що триває в Україні, фактором того, що відбувається між Грузією та її партнерами?

У міжнародних відносинах терміни «перезавантаження», «обнуління» тощо використовуються у переносному значенні. Двосторонні стосунки розвиваються так, як їх власне розвивають обидві сторони. Отже, у даному випадку розвиток чи перезавантаження відносин між Грузією та США є виключно правом Грузії та США.

Щодо України, то наша держава завжди готова сприяти налагодженню або відновленню добросусідських відносин між іншими державами, якщо хтось такої допомоги потребує від нас. Ми не росія і ніколи нікому нічого не нав’язуємо, а тим більше не змушуємо до своїх послуг.

Як я розумію, на думку більшості грузинських експертів у галузі міжнародної безпеки, доля незалежної та суверенної Грузії дійсно залежить від результатів війни в Україні. Від себе додам – і не лише Грузії. Об’єктивно вони праві, адже без надійного гаранта безпеки та дієвих гарантій безпеки існує реальна загроза того, що росія розпочне черговий етап своєї агресії проти суверенної Грузії. А такі гарантії можливі виключно після перемоги України.

11. Я хочу вас прямо запитати – Ви бачите, що Грузія відхилилася від західного вектора? І що дає Вам підстави це говорити?

У частині реалізації спільної із союзниками політики безпеки та оборони, а також економічної політики, Україна об’єктивно не може позитивно сприймати розширення економічних зв’язків будь-якої країни, включно Грузії, з росією, відмови від застосування національних санкцій проти рф чи відновлення прямого авіаційного сполучення.

Україна твердо і послідовно, навіть в умовах жорстокої війни, дотримується принципів розвитку демократичного суспільства, які, власне, відрізняють демократичний «Захід» від авторитарної росії.

Тому, ми завжди наголошуємо, що дотримання прав та свобод громадян, а також залучення громадянського суспільства до вирішення суспільно-важливих питань є необхідними умовами для розбудови європейського майбутнього країни. 

До речі, МЗС України з цього приводу у квітні надіслало чіткий сигнал, в якому містився заклик поважати право громадян Грузії на мирний протест у своїй країні.

З таких міркувань ми не розуміємо підстави та не можемо підтримати ухвалення в Грузії закону «Про прозорість іноземного впливу». Як і переважна більшість країн ЄС та НАТО ми вважаємо, що цей закон, як мінімум, необхідно переглянути або ж відмінити взагалі.

12. І, насамкінець, ми спостерігаємо досить значний прогрес України на шляху до Європейського Союзу. Яка зараз ситуація з точки зору інтеграції в НАТО?

Ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні у липні цього року не приніс Україні довгоочікуваного запрошення до Альянсу. Разом з тим, є усі підстави вважати його успішним для України, оскільки були схвалені стратегічні рішення, які здатні кардинально посилити українську обороноздатність.

Зокрема, було досягнуто угоди про виділення 40 млрд. євро для нашої країни у 2025 році, домовлено про передачу Україні додаткових сучасних систем протиповітряної оборони, прийнято рішення про створення структури з надання допомоги, військової техніки і тренування ЗСУ та Спільного центру аналізу, тренування й освіти НАТО — Україна.

Серед політичних сигналів у НАТО чітко задекларували: Росія є головною загрозою для безпеки країн блоку та несе «виключну відповідальність» за агресивну війну проти України.

«Повномасштабне вторгнення Росії в Україну зруйнувало мир і стабільність у євроатлантичному регіоні та серйозно підірвало глобальну безпеку. Росія залишається найбільш значною та прямою загрозою безпеці Альянсу», —підкреслюється у декларації саміту.

Глави держав НАТО закликали Росію повністю вивести свої війська з України й відзначили, що ніколи не визнають незаконної анексії Росією української території, у тому числі українського Криму.

Звісно, ми розуміємо, що для запрошення України до НАТО потрібні неабияка політична мужність і воля, здатність бути сильними і приймати рішення, які можуть дуже не сподобатися росії та іншим авторитарним режимам світу. Але Україна не збирається зупинятись на цьому тернистому шляху і впевнена, що невдовзі саме Україна та її Збройні сили стануть опорою НАТО та запорукою безпеки громадян усіх країн-членів.

Тримаємо стрій! Вперед до перемоги! Перемога буде за нами!

Дякую!

 

https://www.interpressnews.ge/ka/article/809400-ukrainis-sakmeta-droebiti-rcmunebuli-mixailo-xarishini-ukrainasa-da-sakartvelos-shoris-urtiertoba-bevrad-upro-xarisxiani-da-uketesi-sheizleboda-qopiliqo-ikmneba-shtabechdileba-rom-vigacas-unda-chaaxshos-odesgac-samagalito-urtiertobebi