25 лютого 2012 року – з нагоди 141-ї річниці від дня народження Лесі Українки – відбулося урочисте відкриття іменної дошки на фасаді Сурамської школи № 3, яка носить ім’я славетної української поетеси і письменниці. Участь у заході взяли керівники Хашурського району Н.Сахвадзе і Д.Ломідзе, дипломати Посольства України, представники Товариства Лесі Українки в Грузії, місцевої громадськості та засобів масової інформації.

Звертаючись до присутніх з вітальним словом, Посол України в Грузії В.Цибенко підкреслив, серед іншого, що, незважаючи на плинність часу, інтерес до творчої спадщини Л.Українки з кожним роком зростає, і поетеса продовжує залишатися "білим ангелом" української поезії, яскравим символом українсько-грузинської дружби.

В.Цибенко також відзначив, що саме в м. Сурамі завершилося земне життя видатної поетеси, тут вона натхненно працювала над своїми останніми творами. Тож не випадково, що саме в цьому місті вдячні грузинські друзі і шанувальники творчості поетеси у серпні 1952 року, за ініціативи Георгія Леонідзе, відкрили бібліотеку її імені з постійно діючою музейною виставкою і встановили пам’ятник роботи скульптора Тамари Абакелія.

За доброю традицією учасники зібрання поклали квіти до пам’ятника Лесі Українки.

Окрім того, цього дня Глава української дипмісії вручив почесні грамоти Голові Хашурської районної ради Д.Ломідзе та Голові Комітету з питань культури, освіти, спорту, охорони здоров’я і соціальних питань Хашурської районної ради О.Хачідзе за їх вагомий особистий внесок у справу збереження пам’яті про Лесю Українку та популяризацію її творчої спадщини, а також активну участь у налагодженні і розвитку українсько-грузинського культурно-гуманітарного та регіонального співробітництва.

Захід завершився урочистим концертом за участю учнів Сурамської школи.

***

Життєвий і творчий шлях Лесі Українки невід’ємно пов'язаний з Грузією, де протягом десяти років вона періодично жила та працювала. Любов до грузинської землі, тутешньої мальовничої природи, до прекрасних людей суттєво вплинули на формування її світогляду та ставлення до грузинської нації, що знайшло відображення в словах: «Якби я не була українкою, хотіла б бути грузинкою», бо, за її словами, «тут поезію і здобувати не треба, сама оточує навколо…».

Саме тут вона, будучи важко хворою, продовжувала працювати над такими своїми знаменитими творами як «Лісова пісня», «Камінний господар», «Руфін і Прісцілла». Тут – у курортному містечку Сурамі – завершився її життєвий шлях.

У своїх листах до рідних вона писала «…який цікавий, дивовижний куточок – Грузія! Це таке прекрасне місце, що неможливо жити тут і не бути поетом. Я бачу багато спільного між своєю рідною Україною та Грузією. Коли дивлюся на Алазанську долину, згадую схили нашого Дніпра…»