17 квітня 2012 року в Україні відзначили 170-річчя від дня народження видатного українського політичного діяча, дипломата, історика, соціолога, публіциста, теоретика українського консерватизму В'ячеслава Казимировича Липинського.
З нагоди цього ювілею у Культурно-інформаційному центрі Посольства був проведений відкритий урок для слухачів курсів української мови та представників української діаспори.
В.К.Липинський народився 5 квітня 1882 року у селі Затурці на Волині, у родинному маєтку польського шляхетського роду Липинських. Вчився у Житомирській, Луцькій та Київській гімназіях. Перебування у Києві, де він був учнем Першої Київської гімназії, безперечно, мало вплив на подальший розвиток його поглядів. Тут він потрапив в українське середовище, брав участь у зустрічах, які відбувалися у домі Марії Требінської.
Після закінчення гімназії у 1902 році В.К.Липинський проходив військову службу у Ризькому драгунському полку, що стояв у Кременці на Волині. Брав участь в організації за межами Росії українського політичного центру, трансформованого в Союз Визволення України (1914 рік). На початку Першої світової війни він був мобілізований як резервний офіцер до 4-го драгунського Новотроїцько-Катеринославського полку, в лавах якого у складі російської армії генерала Самсонова взяв участь у Східнопруській кампанії. Через проблеми із здоров’ям (хворів на туберкульоз) В.К.Липинський був переведений до резервних частин.
Весною 1903 року він вступив до Ягеллонського університету в Кракові, де вивчав агрономію та слухав лекції з інших предметів, зокрема історії, української літератури тощо.
З 1909 року В.К.Липинський перебував почасти у Кракові, почасти у своєму власному маєтку Русалівські Чагари Уманського повіту (нині Черкаська область). Уже тоді В.К.Липинський усвідомлював необхідність повернення українському народові його еліти. Цю альтернативу він сформулював у брошурі «Шляхта в Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909).
Лютневу революцію 1917 року В.К.Липинський зустрів, перебуваючи у Полтаві. Брав участь в українізації військових частин на Полтавщині. Він також став одним із засновників і автором політичної програми Української демократично-хліборобської партії, виданої у жовтні 1917 року.
Після визволення України від більшовиків, навесні 1918-го року, В.К.Липинський зближується з Павлом Скоропадським, майбутнім Гетьманом Української Держави.
29 квітня 1918 року Центральну Раду було повалено, Павла Скоропадського — проголошено Гетьманом. На початку червня 1918 року В.К.Липинський виїхав з України до Відня, щоб обійняти там посаду посла Української Держави. Послом він залишався і після повалення Гетьманату. Наприкінці серпня 1919 року В.М.Липинський передав справи посольства своєму заступникові, і оселився у гірському містечку у нижній Австрії Райхенау, де прожив майже безвиїзно до осені 1926 року. Саме на ці роки припадає його найінтенсивніша наукова і громадська діяльність. Там була опрацьована монографія «Україна на переломі. 1656-1659», звідти він керував діяльністю створеного 1920 року Українського союзу хліборобів-державників.
У листопаді 1926 року В.К.Липинський за дорученням Гетьмана Павла Скоропадського переїжджає до Берліна працювати до новоствореного Українського Наукового інституту як його дійсний член. Але його хвороба прогресувала і за порадою лікарів В.К.Липинський покидає працю в Інституті і повертається до Австрії. Саме у цей час загострюються його суперечності із П.Скоропадським. В.К.Липинський фактично розриває свої стосунки із ним. Український союз хліборобів-державників розколюється. Прихильники Гетьмана об'єднуються у Союз гетьманців-державників, а прихильники В.К.Липинського у 1930 році створюють Братство українських класократів-монархістів.
Але хронічна легенева недуга В.К.Липинського загострилася і 14 червня 1931 року він помер. Похований В'ячеслав Казимирович Липинський у с.Затурцях на Волині. У 2011 році напередодні 20-річчя незалежності України було відреставровано та відкрито меморіальний музей В.К.Липинського.