14 травня 2012 року в Україні відзначають 385-річчя від дня народження видатного українського військового, політичного і державного діяча, гетьман Війська Запорозького, голови козацької держави на Правобережній Україні (1665—1676) Петра Дорошенка.
З нагоди цього ювілею у Культурно-інформаційному центрі Посольства був проведений відкритий урок для слухачів курсів української мови та представників української діаспори.
* * *
Петро Дорошенко народився в Чигирині. Походив із давнього козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Він здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. У неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у Національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648—1657 років. У 1658 році був призначеним прилуцьким полковником. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережної України.
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко провів ряд важливих реформ. Він створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюки і компанійці), встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк.
Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини.
У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по річці Горині. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час тривало антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана Івана Брюховецького і 8 червня 1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.
Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні Москва та Кримське ханство взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією. Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і здобути допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 року уклав союзний договір із Османською імперією.
Навесні 1672 року розпочалися широкомасштабні воєнні дії проти Речі Посполитої. Не маючи коштів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 року уклав Бучацький мирний договір, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну Україну. Московська держава розцінила ситуацію як можливість захопити Правобережжя. У червні 1674 московська армія взяла в облогу гетьманську столицю — Чигирин. Але вчасна допомога турецько-татарської армії врятувала ситуацію. Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка, проте ситуація на Правобережжі залишалася складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Петра Дорошенка впав серед місцевого населення. Розчарований політикою Туреччини, він вирішив зректися булави.
Восени 1675 року на козацькій раді в Чигирині Петро Дорошенко склав гетьманські клейноди, а Іван Сірко прийняв від нього присягу на вірність московському цареві.
Після зречення з гетьманства Дорошенко поселився в містечку Сосниця (тепер Чернігівська область), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. У 1679—1682 роках Дорошенко був призначеним вятським воєводою і мешкав безпосередньо у Вятці.
Останні роки життя Дорошенко провів у селищі Ярополчому під Москвою (тепер село Волоколамського району Московської області Росії), яке було віддано йому в 1684 році в спадкове володіння. Там він, вже літньою людиною, одружився на Агафії Єропкіній, представниці столбового дворянства, яка народила йому синів Олександра і Петра і дочку Катерину. Помер 19 листопада 1698 року. Похований на сільському кладовищі.